16 липня виповнюється 115 років від дня народження українського поета, письменника і перекладача Василя Барки. Його ім’я прийшло в Україну лише після проголошення незалежності, коли в українців нарешті з’явилася можливість з’ясувати правду про своє недавнє минуле. Василь Барка — митець із когорти українських письменників Америки. Цього видатного письменника — модерніста, літературознавця та філософа двічі номінували на здобуття Нобелівської премії.
Василь Барка (справжнє прізвище та ім’я — Очерет Василь Костянтинович) народився 16 липня 1908 р. в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині.
Його літературна спадщина вражає оригінальністю, новаторськими художніми пошуками, зануренням у барокову поезію, фольклорну стихію, біблійні мотиви і символи — понад 20 поетичних збірок. ), романи «Рай», «Жовтий князь», «Свідок для сонця шестикрилих», поема «Судний степ», п’єса «Господар міста», літературознавчі дослідження та есе.
Поезія Василя Барки — це віддзеркалення його глибокої християнської релігійності і етики, це мова його серця. Тому й основні прикмети його характеру — це незвичайна доброта і скромність, гуманність і побожність, толерантність і пошанування думки другої людини, беззастережне визнання вчення Біблії.
Письменник одним із перших заговорив про Голодомор як явище на українських землях Василь Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі «Жовтий князь», не втішаючи себе надією, що цей твір колись буде видрукуваний в Україні.
Життя письменника було нелегким і драматичним, вартим стати сюжетом роману. Письменник пережив репресії будучі шкільним вчителем, читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. Барка пішов добровільно в народне ополчення і служив у складі протиповітряної служби, а коли німці наблизилися до Кавказу, народне ополчення влили в регулярну червоноармійську частину. Був поранений і потрапив у полон німецьких нацистів де відчув на собі знущання фашистів. Чекала на нього виснажлива робота в Німеччині. Після війни він не повернувся в Україну. Спочатку жив у Німеччині (до 1950 pоку), потім потрапив до Америки.
В Америці на нього ніхто не чекав. Жив важко, голодно. В одному із останніх інтерв’ю письменник наголошував:
«Я приходжу до кінця днів своїх, не маючи нічого з матеріальних речей, навіть телевізора…Але я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. Мої книжки застерігають від духовної сліпоти, блукань суспільної думки в світоглядних пошуках». Він вірив, що все зміниться!
переглядів: 406
