Гетьман Павло Скоропадський

Новини

державний діяч доби Української революції 1917—1921 років
(до 150-річчя від дня народження).

Історія України ХХ століття дала своєму народу багато сильних керівників та політиків. Серед них — Павло Петрович Скоропадський — український громадський, політичний діяч, військовик, представник козацько-старшинського роду Скоропадських, учасник російсько-японської (1904—1905рр.) та Першої світової воєн (1914—1918рр.), гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918р.).

29 квітня 1918 року в Києві в будівлі кінного цирку Петра Крутикова Hippo Palace (тепер на тому місці кінотеатр «Україна») за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Впродовж однієї ночі гетьманські війська встановили контроль над всіма урядовими установами. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську Державу, ухвалив Закони про тимчасовий державний устрій України. Ними встановлено форму правління — Гетьманат та порядок здійснення гетьманської влади. Гетьман отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. На тлі руйнації більшовиками національних і соціальних вартостей в сусідній Росії Гетьманат Павла Скоропадського демонстрував своєрідний прорив у майбутнє.

Незважаючи на дуже несприятливі обставини, спричинені війною та революцією, а також труднощі українського визвольного руху, обумовлені зовнішніми політичними й, насамперед, військовими факторами, уряд Гетьмана Скоропадського мав чималі досягнення у зовнішній та внутрішній політиці.

Українську державу Скоропадського визнали 30 країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників.

За його гетьманування було упорядковано фінанси, встановлено українську грошову систему, засновано банки. Дуже важливими були судові реформи. Налагоджено судову справу, створено Сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів.

Як нащадок козацького роду, П.Скоропадський вважав відродження національних традицій державною необхідністю. Він виявив велику наполегливість у спробах за короткий строк українізувати всі сфери життя та державний апарат. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в середній школі, створено до півтори сотні українських гімназій. Почалося заснування національних університетів. При російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих кафедр мови, літератури, історії, права. У листопаді 1918р. гетьман оголосив про утворення Української Академії Наук і призначив своїм наказом перших 12 академіків. Першим президентом УАН став В.Вернадський. Були організовані Національна бібліотека України, Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр.

Діяльність П.Скоропадського, безперечно, заслуговує на нашу увагу, адже він усвідомлював своє призначення як місію «врятувати країну від хаосу та беззаконня».

Проте Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України. Його діяльність – не тільки сторінка нашої історії, а й уроки, які треба врахувати, будуючи нову незалежну державу Україну.

Проголошення гетьманату ніби стало апеляцією до давніх українських традицій. Скоропадський, отримавши широкі владні повноваження, намагався стабілізувати ситуацію в Україні.

Ним здійснювалася політика м’якої українізації. Гетьман розумів, що його держава має бути українською.

Однак Скоропадський волів не форсувати українізацію, а проросійськи налаштовані чиновники, на яких він часто опирався, чинили їй протидію. Зрештою, розбудовуючи свою державу, гетьман волів використовувати російські зразки. Наприклад, Українська академія наук творилася за зразком російської. Гетьман вважав себе людиною російської культури. Українському національному рухові, який мав політичний характер, він не симпатизував. Усвідомлюючи свій зв’язок з Україною, П. Скоропадський все ж мислив категоріями російської державності й поділяв ідею федерації України з Росією. Він вважав, що лише союз між цими державами забезпечить їх державне існування. Фактично, в 1918 р. П. Скоропадський був федералістом і вважав, що українська держава може існувати лише як складова частина майбутньої російської федерації.

14 листопада 1918 р. з’явилася грамота гетьмана про федерацію України з майбутньою, небільшовицькою Росією Таким чином, гетьман П. Скоропадський відмовився від державної незалежності України й остаточно обрав курс на побудову всеросійської федерації. Новий уряд було сформовано з представників проросійських партій та організацій У всеросійській федерації, до складу якої мала увійти й Україна, гетьман вбачав не лише порятунок Росії й України від більшовизму, але й запоруку їхнього державного буття.

Протигетьманське повстання за кілька днів охопило практично всі терени України. Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки. В переважній більшості повітових і губернських центрів було цілковито знищено гетьманську адміністрацію.

Уже наприкінці листопада 1918 р. військо Директорії, основу якого складали Січові стрільці, оточило Київ.

Облога Києва завершилася перемогою республіканських військ. Зламавши опір нечисленних офіцерських дружин, війська Директорії увійшли 14 грудня 1918 р. до Києва.

Супротивники УНР потрапили до полону або ж були змушені переховуватися. П. Скоропадському вдалося таємно, разом з німецькими військами, що евакуювалися з України, виїхати до Німеччини.

Крах гетьманського режиму засвідчив кризу федералістської ідеї, яка не знайшла підтримки серед українського чи російського політикуму. Доба революційної радикалізації суспільства не сприяла популярності компромісних ідей.

Як зазначав із подивом П. Скоропадський у спогадах, «среди всех окружавших меня людей… было так мало лиц, которые в вопросе о том, как мыслить Украину, которую мы создали, мыслили бы ее так, как я».

Останні дні перед зреченням Гетьман проводив у консультаціях з різними політичними силами, намагаючись розірвати гордіїв вузол світової кризи в українському вимірі.

Зречення Гетьмана Павла Скоропадського від влади стало трагічним фіналом Української гетьманської держави 1918 року.

«Я, Гетьман всієї України, впродовж семи з половиною місяців усі свої сили клав на те, щоби вивести країну з того важкого становища, в котрому вона знаходилася.

Бог не дав мені сили впоратися з цим завданням. Нині з огляду на умови, що склалися, керуючись винятково благом України, від влади відмовляюся. Павло Скоропадський. 14 грудня 1918 р. м. Київ».

Тож наслідки власних політичних рішень дорого коштували колишньому гетьманові: оголошений поза законом, майже однаково чужий всім політичним силам і залишений ними напризволяще разом зі своїми федералістськими переконаннями, він був змушений шукати притулку за кордоном.

В бібліотеці оформлено викладку літератури “Павло Скоропадський. Останній гетьман України. Діяння і доля”, проводяться тематичні бесіди з читачами.

переглядів: 340 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *