Дар’я Фінчук. Подвиг героя

«Історія однієї світлини»

У школі нам багато розповідали про ветерана другої світової війни Шульгу Василя Антоновича. Мені стало цікаво дізнатися більше про подвиг шанованого мешканця Покровщини.

— Що ти, Алінко, я особисто не була знайома з ним, але знаю, як тобі допомогти,— відповіла моя бабуся, коли я попросила її розповісти мені про ветерана Шульгу.

Вона відкрила стару скриню і дістала з неї пожовклі номери газети «Покровський край».

— Дякую бабусе! — раділа я, бо ж тепер зможу відкрити для себе сторінки життя та героїчного подвигу Василя Антоновича.

— Ой, бабуню, слухайте, що пишуть, — почала я читати статтю до 60-річчя Перемоги.

— Шістнадцять років виповнилося Василю як розпочалася війна. Двічі німці намагалися вивезти його в Німеччину і двічі він тікав додому, — це ж яким сміливим був Василь Антонович, дивувалася я, і в моїй уяві поставали старшокласники з нашої школи.

— А 1943 року вісімнадцятирічний Василь став бійцем 589-го стрілецького червонопрапорного полку. Військова підготовка була короткою — видали зброю, показали що і де і відразу ж дали наказ у бій. Спочатку були бої під Мелітополем, де на річці Молочній полягло багато покровчан, потім форсував Сиваш, — вже з іншої статті читала мені бабуся.

Ми довго переглядали архів районної газети, який бережно зберігався у нашій родині. Навіть дідові не дозволялося брати газету, щоб розпалити плиту.

— Іване, «Покровський край» — то святе! — кричала на діда бабця, коли він хотів поцупити бодай один номер.

А ось вже на фото Василь Антонович на зустрічі з дітьми в Покровській бібліотеці. Він посміхається, незважаючи на всі страшні події свого життя.

— Неодноразово ходив Василь у розвідку, брав «язиків», а під час чергового завдання — доставити «язика» розвідгрупа, в якій був Василь Шульга, потрапила під артобстріл. Своїм спасінням він завдячує другу, який дотяг його пораненим до своїх. А потім був шпиталь. Рани ще не зажили, а його у складі резервного полку знову направляють на фронт. Бої саме точилися у Литві, Латвії. Не встигли відпочити, як отримують наказ йти на Берлін. Полк Василя Антоновича не дійшов до лігва фашизму 20 км, коли він почув про Перемогу, — вже читала я замітку з сайту бібліотеки.

Бабусь щось довго шукала, а потім дала мені прочитати якесь оповідання.

— Дивись, знайшла! Це оповідання «Червоні краплі на холодному склі» покровської поетеси Ядвіги Сонячної. В цьому оповіданні відтворено реальні події різних часів за розповідями В.А. Шульги, — повідомила мені вона.

— Додому, на рідну Покровщину, повернувся вже в 1950-му, мов на крилах, — читала я, а бабуся плакала від того жаху, який довелося пройти Василю Антоновичу.

— Алінко, а ось фото з презентації книги «Малюнок художника» Ядвіги Сонячної. Кажуть, що це була остання зустріч ветерана Шульги з покровчанами, — з сумом говорила бабця.

З некролога Покровської селищної ради я дізналася, що Василь Антонович помер 30 березня 2021 року.

Ще довго з бабусею ми читали різні статті та дописи і в кожному з них автори дякували ветерану за його неоціненний подвиг, за мир на рідній землі, за надану можливість жити і радіти кожному новому дню.

Вічна, світла пам’ять про ветерана Шульгу назавжди залишиться у серцях кожного із нас.

переглядів: 255 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *