Валентина Чепурко. Пада дощ мов іржа

Новини

Пада дощ мов іржа, пада зло на міста і на села,
І будинків хребти похилилися аж до землі,
Віднеси у пітьму всі думки мої, ніч, невеселі,
Віднеси і сповий і все зло ти сповий взагалі.
Хтось кордони змінив і панує зловіще багаття,
Поміж сивих руїн і забутих дитячих речей,
Розірвали і шлях, і життя українців на шмаття,
І тягар надважкий аж звисає додолу з плечей.
А вже скільки дрібниць залишили відбитки у спадок,
А вже скільки напруг нам стискали серця у кільце?
Тільки вибуху сонця не хочу в історію згадок,
Наймиліше мені моє сонце вкраїнське оце.
Нескінченність ночей і залякані очі дитини,
І вже пам’ять поглине всі барви веселкових днів,
Я не хочу щоб ворог стріляв ні в лице, ані в спину,
Я не хочу щоб той павучище все болем обплів.
Я порвала на клапті той біль, хай спочиє далеко,
Я вовчицею вию надвечір, буває, а втім,
Вже летять в небесах переможно спізнілі лелеки,
І шепочуться мальви і виструнчивсь втомлений дім.
Стигне чай запашний, ляже вірш, мов той сніп, на папері,
Знов про тих хто пішов молодим в потойбіччя небес,
Я чекаю коли вже прочиняться сінешні двері —
Ти повернешся в дім, неважливо з букетом, чи без.

переглядів: 292 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *