З Марійкою ми познайомилися ще задовго до нашого народження. Як-то здавна заведено в селі, появу нових жителів на світ чекали і старі, і малі. Чомусь усі вирішили, що моя майбутня подруга буде старшою від мене. «Народ скаже, як зав’яже», — стверджує одне народне прислів’я. Тому не дивно, що Марія народилася на світ на одиннадцять днів раніше мене. Вона вже приїхала додому, каталася в новій колясці, а я все ніяк не набирався рішучості ощасливити своїх батьків. Та все ж ощасливив!
І ось… перша зустріч. Морозний січень, мені п’ять місяців, тато везе нас з мамою знайомитися з Марійкою. В машині тепло і затишно. Що було далі, не пам’ятаю, бо як завжди, заснув, щойно батько завів автівку.
Прокинувся я вже в чужому домі. В просторій кімнаті мене зустріла дівчинка, яка розвалилася на подушці. Нас кладуть поруч для спільної фотосесії. Негоже валятися на перинах, коли ти приїхав в сорочечці з краваткою, тож я гордо всівся поруч із «розваленою красунею». Від моєї витівки Марійчині мама та бабуся декілька секунд і слова не могли вимовити.
Довго в гостинах ми не затрималися, бо я почав вередувати. Дорогою додому мій тато весь час бурмотів: «Що то за гостювання, що навіть чаю не налили?» Та хіба всім тоді було до чаю? Спершу мене посадили в малиновий манеж, бо свого власного тоді я ще не мав. А за мить я вже сидів серед іграшок моєї подружки. Об’єктив камери не переставав спалахувати. Не знаю, скільки фото зробили того дня, та клацали багато.
Наступна наша зустріч була вже навесні, а саме у травні, коли балка Водяна буяла різнотрав’ям. Нам знову влаштували чергову фотосесію.
На перший день народження Марійки я не прийшов, бо саме хворів. І ось нарешті мій день народження. Я — головний герой свята, але увага всіх гостей чомусь зосереджена на Марійці. В свій повний рік дівча вміло нанизувало їжу на вилку та самостійно їло. А що я? Ні, я — не вона! Я був такий ледачий, що до двох років матуся годували мене з ложечки. Але вже після першого дня, проведеного в дитячому садочку «Дзвіночок», я перейшов на самообслуговування. В садочок мене привели щойно мені виповнилося оті два рочки. А Марія в ньому крутилася від народження. Ще б пак! Її бабуся Валя була завідуючою, то з Марійкою панькалися, як з писаною торбою.
Якось на обід до каші відварили сардельку. За столом я ніколи не засиджувався. А ось подружка — навпаки, все ялозила їжу на тарілці, і сардельку переминала з руки в руку. Ніна Миколаївна, кухар їдальні, постійно вмовляла дівчинку нарешті з’їсти ту сардельку. Довгенько я намагався стримувати себе, але жага поласувати другою сарделькою взяла гору наді мною. З острахом я вихопив ту відварену ковбаску і руками запхнув її до рота, ну, щоб ніхто не відняв. Марія лише здивовано роззявила свого рота. Діти були в захопленні від моєї витівки, у Інни Василівни, виховательки садочка, стався стрес. Між іншим, тоді я навіть ім’я своє вимовити не вмів, а кожне своє незрозуміле речення закінчував чіткою фразою «і комбайн». Марійка лагідно називала мене «Тося». Мені це подобалося.
Та за рік до нашого випуску з дитячого закладу Марія виїхала із села. Тепер я міг бачити подругу лише тоді, коли моя бабуся Валя забирала мене до себе на вихідні. На жаль, було це вкрай рідко.
Щойно мені виповнилося шість років, мене віддали до школи. А Марійка у перший клас пішла через рік.
І ось ми стоїмо на святковій лінійці: я — учень другого класу, обізнаний в усіх тонкощах шкільного життя. Поруч зі мною — мій вірний друг Валик. В натовпі гостей розгублені карі оченята моєї подружки шукають маму. Від сьогодні Марійка — теж учениця. Я дарую їй величезний букет квітів, що пізніше несподівано зникне з рук першокласниці. Повернувшись додому, Марія згадала за мій подарунок, влаштувала родичам скандал і навідріз відмовилася від чергової фотосесії.
…Роки летять дуже швидко, і завтра Марійці — вже десять років. Я обов’язково подарую дівчинці букет квітів. А там рік за роком і — випускний подружки. Я вже буду студентом першого курсу якогось престижного вишу і неодмінно завітаю до дівчини на свято. Найбільший букет, подарований того дня, звісно, що буде від мене.
А потім… Життя таке непередбачуване… Хто знає, можливо саме я купуватиму і букет нареченої для своєї подружки дитинства?
переглядів: 361