Микола Бондаренко. Лагідний легіт старої світлини

«Історія однієї світлини»

В сонячний день потеплішав захмарений лютий —
Місяць зимовий здає білосніжні права:
Дзвоник синички у тишу закутий,
Радісно піснею щастя тепер ожива!

Це оглядає вже березень сніжне свавілля —
Погляд весняний не сплутати зовсім ні з чим!
Скоро весна розмалює зеленим довкілля,
З теплим Ярилом із неба промінням ясним.

Я пам’ятаю цю мить, хоч і давня ця днина,
Та вже такою вона, зостається навік:
Час зупинити змогла — пожовтіла світлина,
Здався паперові, руху нестримний потік!

Довго вдивляюся в друзів знайомі обличчя.
Пам’ять з прожитого — ніби скидає вуаль:
Ми там наївні — без гордості і без величчя,
Поглядом чистим і з вірою бачимо даль!

І, ось тепер, вже крізь пройдені, давнешні роки,
Що сивиною фарбують, як біла зима —
Із фотографії віють душевні потоки,
А вже насправді, когось і живого нема!

Й хочеться дуже в юнацтво туди повернутись —
Ніби пройти крізь пожовклий портал, хоч на мить:
Щоб попередити, щоби рукою торкнутись…
Та від знемоги, лише під грудьми защемить!..

Час безупинно крокує по власному колу:
Все, що навкруг — залишається в змінах завжди.
От і буває: в природу цілком захололу
Лагідний легіт вривається крізь холоди.

Микола Бондаренко

переглядів: 242 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *