Геніальний український письменник Василь Стефаник — автор понад сімдесяти новел, серед яких «Камінний хрест», «Новина», «Кленові листки» та інші, увійшов у літературу як неперевершений майстер соціально-психологічної новели. На творчу манеру новеліста вплинув польський модернізм. Більшість творів В. Стефаника пов’язана з темою українського села. У розкритті теми він рішуче відійшов від реалістичної традиції: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена». У новелах В. Стефаника переважають риси експресіонізму.
Василь Семенович Стефаник народився у сім’ї заможного господаря 14 травня 1871 р. в селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Станіславщині. Навчався він у Русівській і Снятинській школах. У 1883 році поступив до польської класичної гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який став пізніше письменником-сатириком. Стефаник у гімназії багато читав. Особливо великий вплив зродили на нього твори Т. Шевченка, І. Франка і російського реаліста Г. Успенського. За участь у таємному гуртку та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії в 1890 р. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. Тут особисто познайомився з Іваном Франком, зустрічався з ним, писав статті для прогресивних Франкових видань, виступав на зібраннях селян. (1916р. Стефаник пише новелу «Марія», яку присвячує пам’яті Франка.) Після закінчення гімназії Василь став студентом Ягеллонського університету в Кракові, де вивчав медицину (1882—1900), однак закінчити навчальний заклад йому не довелося, бо особливого нахилу до медичних наук він не мав.
Він багато читав, проводив агітаційну роботу серед селян, знайомився з польськими письменниками, культурними діячами, організовував партійні з’їзди, виступав із публіцистичними статтями в журналі «Народ». Перші проби пера Василя Стефаника відносяться ще до гімназійних років, вже наприкінці 1897 р. у чернівецькій газеті «Праця» було опубліковано сім новел, що згодом увійшли до першої друкованої книги письменника «Синя книжечка» (1899), Звернувшись до питань соціально-психологічних, до проблем соціальної типології людських характерів, митець виявив глибоку інтуїцію художника-дослідника душі селянина Це було продовження традицій і в той же час художнє відкриття вищого рівня. У таких новелах і формувалася В. Стефаникова поетика як принципово нове явище української літератури. Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.
З появою першої збірки Василь Стефаник став відомим письменником, здобув визнання Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської та зацікавлення широкого кола читачів.
У 1904 р. одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості «мужицького посла» для захисту бідноти у старостві й на суді.
У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), у складі делегації відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 року. Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина становили «Покутську трійцю».
У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину. Творчість В. Стефаника — не просто майстерне зображення автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це заглиблення в універсальні аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.
Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року.
Пропонуємо Вам взяти участь у онлайн вікторині.
переглядів: 912
