Після заснування Покровського великих збитків тутешнім поселенцям завдавали кочуючи дюни пісків. Одного разу тривалий час дув сильний східний вітер. Він підняв у небо цілі хмари піску. Вітер мав таку силу, що піском перемело річку Вовчу. Вода вийшла з берегів і залила низини біля с. Чорненкове, Левадне (Цикове), Катеринівка. Після цього пан Мазаракі, який володів Катеринівкою, звернувся до покровського начальства з проханням закріпити піски за покровчанами, що й було зроблено. Покровське, як і інші великі села, було в ті часи розбите на квартали. За кожним кварталом було закріплено певну кількість «піщаної» території. Потім з – під Павлограда завезли саджанці шелюгу, які були висаджені на пісках. Це сприяло закріпленню пісків.
Водночас між селами Чорненкове й Левадне (Цикове) було закладено насадження, урочище, яке назвали Яриною. Яринами в давнину на Україні називали тополі. Ця назва ще асоціюється з зеленим полем, засіяним ярою пшеницею. Ось так і виник тополиний гай – Ярина. Він гідний захоплення бо не можна не дивуватися, як на глибоких тутешніх пісках виріс і вже багато – багато літ радує місцевих жителів цей чудовий куточок рідної природи. Він не лише милує око, тішить нас прохолодою і красою, а й нагадує про перемогу людини над стихією, мудре співжиття людини з природою. На жаль, останнім часом згадане урочище зазнає агресії з боку тієї ж людини. На його території можна бачити рівчаки, що ніби шрами перетинають, псують його вигляд. Що це за рівчаки, коли й навіщо вириті – невідомо. Як і те, коли вони будуть загорнуті…
Восени, як уже повідомляла місцева преса, йде несанкціоноване вирубування гаю. На східній його частині, біля села Чорненкове, кимось приватизовано шмат землі, і вже не так просто підступитись до нього. В гаю випасають худобу. Все це разом взяте наносить йому значної шкоди. Колись у ньому були озерця, болітце, водилась водоплавна птиця, бо ґрунтові води були високо. Тепер же, більш, як на 3 метри в глибину води не має. Спорудили поблизу лісу дренажну систему і, мабуть, від цього води не стало. Треба сказати, що насадження дерев у Ярині продовжувалося з 1928-1929 роках. Здійснювали його працівники місцевого лісництва. Відтоді і ростуть поблизу села Цикове соснові гайочки. Після постанови уряду СРСР 1949 року про заліснення пісків на Україні, насаджування дерев продовжувалось. Про це згадує зокрема житель Покровського Петро Бережицький. Навчаючись у середній школі , в 1952 році він разом з однокласниками садив сосну на західній околиці Покровського, поблизу тваринницьких ферм колгоспу “Побєда”. Заліснення пісків продовжувалося і в 60-ті роки.
За книгою Мицика Г.Г., Процана В.О. “Це – моя земля! Неповторна і єдина…”
переглядів: 20