Назва селища Покровське пов’язане з пам’яттю прославленого сина українського народу – кошового отамана війська запорізького – Івана Дмитровича Сірка. У вересні 1673 р. Іван Сірко зустрівся на Муравському шляху з великим загоном татар, розгромив їх, взяв багато в полон, після чого щасливо повернувся на Січ. Ця битва відбувалася в районі Покровського в день Покрови Пресвятої Богородиці. На знак пам’яті про цю перемогу слободу назвали Покровською. Як пам’ять про Івана Сірка західну частину селища називають Сірківка. Балка, на якій стояла турецька мечеть, стала називатись Мечетною, а пізніше цю ж назву дістала й місцева залізнична станція.
За переказами, після битви козаки розташувалися двома куренями, межа між якими проходила, нібито, там, де зараз у центрі селища пролягає вулиця Центральна. Територію на захід від цієї межі займав кіш Івана Сірка, отож, західну частину Покровського й досі називають Сірківкою на честь знаменитого отамана козаків.
Неподалік від історичних місць, де відбулася битва, колись стояв кошем легендарний Сірко, знаходився Пісчаний брід через річку Вовчу, яким часто користувалися козаки. Сьогодні на цьому місці збудовано греблю.
На лівому високому березі Вовчої вдячні нащадки – місцеве козацтво, підприємці, фермери встановили Пам’ятний хрест отаману Війська Запорозького Івану Сірку, а пізніше, через рік збудували капличку на честь Святого Миколая, увіковічнивши пам’ять славних предків. Тут кожний камінь, кожний схил дихає історією – славною історією Війська Запорізького та святої покровської землі.
Тут же проводив розкопки Дмитро Іванович Яворницький, який неодноразово бував у наших місцях. У фольклористичній спадщині Д. Яворницького чільне місце посідають народні перекази, які пов’язуються з героїчною сторінкою історії нашого краю,— козаччиною. Він займався їх збиранням, публікацією практично впродовж усієї своєї творчої діяльності. Вони друкувались у таких збірниках, як «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888, 1, II т.), «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889), «По следам запорожцев» (1898)…
Муравський шлях – один із головних шляхів XVI – початку XVIII століть, яким користувалися кримські і ногайські татари для нападів на Лівобережну і Слобідську Україну.
Ось що пише в книзі «Вольності запорозьких козаків» Дмитро Іванович Яворницький про цей шлях в межах Покровського району. «Муравський шлях… переходить в Олександрівський повіт і тягнеться мимо Васькових могил вздовж річки Кам’янки, притоки Берестової, що впадає у Вовчі Води; від річки Кам’янки по балці Злодійській за 12 верств від слободи Гаврилівки переходить через річку Вовчі Води, яку тепер називають Вовчою, поблизу села Великомихайлівки, або Дібровки, у двох місцях: на півтори версти вище слободи і на дві версти нижче неї біля хуторів Коломийських; і в тому, і в іншому місці кам’янистим берегом річки…».
ПЕРШІ ПОСЕЛЕНЦІ. ЗИМІВНИК ГОЛОВКА
З розповідей старожилів відомо, що в 1736 році з Полтавщини і Київщини на береги Вовчої прибули кілька сімей вільних селян. Новопоселенці обрали найбезпечніше на їх погляд місце – на скелях біля річки Вовча. Нині тут знаходиться електрогосподарство районних електромереж. У старовину з боку повноводної Вовчі стояли високі скелі, із заходу проходив глибокий яр, що становив природній бар’єр для нападників, неподалік, в північній частині , знаходилася половецька могила, на якій була сторожова вежа.
У XVII столітті ця місцевість належала до земель Запорізької Січі. Вигідне місцезнаходження на перехресті основних шляхів, багаті дичиною степи, широка і повноводна річка багата на рибу приваблювали козацьку старшину і тому вони охоче влаштовували тут хутори – зимівники, в яких жили їхні сім’ї та підлеглі.
В книги Феодосія Макаревського «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської Єпархії» ми дізнаємося що місцевість слободи Покровської – стародавнє запорізьке займище, старожитна козацька маєтність. В 1760 році тут сидів зимівником відставний запорізький старшина Головко. В часи агарянського нападу на Новоросійський край, Головко з своєю сім’єю спасався в Самарському монастирі.
Після ліквідації Січі і приєднання Криму до Росії сюди переселилося багато запорізьких козаків із сім’ями. Генерал-губернатор новоствореної Азовської губернії Василь Олексійович Чертков проводив ревізію по річці Вовча, в тім числі на території Покровщини. Згідно з його указом в 1779 році на місці зимівника Головка було засновано військову слободу Покровську. Звідси починається офіційна історія селища. Нащадки на місці яру посадили парк імені Івана Лободи.
За книгою Мицика Г.Г., Процана В.О. “Це моя земля! Неповторна і єдина…”
переглядів: 27