Рядовий. Водій.
Народився 16 лютого 1963 року.
Загинув 29 березня 1982 року.
Далеко від магістральних доріг і великих населених пунктів Покровського району є село. Ім’я йому – Степове і, як кажуть, ні додати, ні відняти: куди не поглянь – поля, гриви лісосмуг і тиша. Тут в сім’ї колгоспників Івана Никоновича Рудя народився і виріс серед цієї тиші син Сашко. Тихий, як сама тиша, не особливо помітний в школі, з такими ж тихими захопленнями в години дозвілля. Книги, радіотехнічні поробки, допомога по дому – ось, мабуть, і все коло занять. Надією Степового жартома звали його односельці. І то правда: старіє, вимирає село, і кожне молоде життя у свідомості сільчан – це життя самого Степового, його надія на відродження. Воно, нарешті, прийшло. Але Сашу не застало: на убогому місцевому кладовищі серед могил дідів-прадідів покоїться тільки його прах. Залишилися одні спогади та сумні роздуми про те, що не збулося.
– Я з ним служив в одній роті, розповідає воїн-афганець, житель Покровського Володимир Федоряченко. – Знаєте, що це означає? Якщо у Союзі служать хлопці з однієї області – значить земляками вважаються. А тут – Афган!.. Чужа земля. Ці скелі і прірви, пекуче сонце на рівнинах, спрага ковтка води, все це чуже. І ти радієш кожній дрібниці, яка нагадує домівку, твій край, Батьківщину. У таких умовах зустрів земляка – вважай пощастило. А тут відразу живий земляк. Зустрілися – раділи, як діти. Листи з дому один одному читали. Згадували прожите, мріяли про дембель. Разом і труднощі переносити легше було.
Яким запам’ятався? Невисокий на зріст, спокійний, з якоюсь дитячою незахищеністю в очах. По селянські домовитий і запасливий. Є Саша – опинися ми хоч у пеклі – у нього знайдеться що пожувати і ковток води. Є Саша – значить, є плече, до якого можна просто притиснутися і помовчати. Робота у нас була сама мирна – перевезення. Ліс, цемент, конструкції. У Термезі – завантаження, а Кундузі – розвантаження. І дорога. Дивишся іноді на ізрешетченну кулями кабіну свого КамАЗа і потихеньку молишся, що «твоєю» цього разу не виявилася. І так від рейсу до рейсу. В один з них Саші не пощастило. Розповідь коротка, як відлуння в горах.
Супроводжуючий прапорщик настійно порадив не відкривати труну. І, може це на краще, якщо подібне слово можна застосувати. Не побачивши сина на смертному одрі, мати досі не вірить у те, що трапилося. А раптом помилка? Раптом живий? Раптом потрапив у полон і об’явиться? Вони чекають. Чекає Степове і степи навколо. Чекає землепашця рідна земля. А що коли й справді, раптом?…
переглядів: 11