Україні, можна з впевненістю сказати, пощастило в тому, що в славній когорті її синів був Д. І. Яворницький. Видатний вчений, історик, етнограф, письменник, археолог, музеєзнавець, він кожною гранню своєї діяльності служив Україні, поклав на її алтар усе своє кипуче талановите життя. Якби не Яворницький, з його одержимістю, ненаситною жагою пізнання, то хтозна, чи багато знали б ми сьогодні про таке унікальне в світовій історії явище, як Запорізьке козацтво, його славну героїчну історію про сиву давнину нашого козацького краю. Наукова спадщина Д. І. Яворницького становить велику цінність. Ще перед тим, як присвятити свою діяльність дослідженню козаччини, Дмитро Іванович у 1881 році зустрівся в Петербурзі з професором М. І. Костомаровим. Той уважно вислухав молодого історика і дав йому цінні поради: “Перш, ніж писати історію Запорізького козацтва, обійдіть всю запорізьку країну”. Д. І. Яворницький щиро подякував Миколі Івановичу за таку пораду і пішов слідами запорожців. За своє довге творче життя вчений, справді, обійшов увесь наш придніпровський край, розшукав не одного столітнього діда, записав від живих свідків розповіді про козацьку січ, перекази й легенди, звичаї і повір’я сивої давнини, зібрав тисячі експонатів для історичного музею, який пізніше назвуть його іменем.
Був Дмитро Іванович Яворницький і в нас, на Покровщині. Про це можна прочитати в книзі письменника Івана Шаповала “В пошуках скарбів”, яка присвячена творчій діяльності вченого. Про перебування в наших краях сам Яворницький розповідає в книзі “Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу” (книгу перевидано кілька років тому). Ось що він пише зокрема в уривку, поданому нижче:
“Наступного дня я залишив Покровське… Зробивши 2-3 версти від села Покровське, я накінець опинився в селі Богодарі, на Ганчулі, в маєтку Федора Михеєва. Село Богодар для мене — заповітне, святе місце. Ні Богодара, ні його власника я ніколи не забуду і не можу забути. “Забвенна буди десница моя, аще забуду тебя…”.
Наступного дня після приїзду в Богодар мені представили сліпого Хому Провору, як знавця старовини і чудового гравця на сопілці. Ми швидко дуже заприятелювали. Багато-багато почув я від Хоми про діла давно минулих днів; здавалось, що цей чоловік ніколи не зможе вибалакатися, і голова його справді може вважатися лабіринтом з безкінечними ходами й переходами. Хома не любив ніколи повторюватися. Сьогодні він розповість мені билину про Іллю Муромця, завтра — повість про Єгора Хороброго, післязавтра — легенду “про вовкулаків”, а там стане потішати тим, як “кацапський Бог та боровся з козацьким”, або як проходить обряд сватання в кацапів і що в цей час робить наречена… З Хомою я любив понад усе робити нічні прогулянки в степ, в ліс, на ріку, на кургани і т. п. При цьому ми завжди йшли під руку і люб’язно про що-небудь бесідували…”
В іншій своїй книзі “Іван Дмитрович Сірко” Д. І. Яворницький засвідчує, що восени 1673 року Сірко зустрівся на Муравському шляху з великим загоном татар, розгромив їх, взяв багатьох в полон. Після того щасливо повернувся на Січ. Отже, цілком вірогідно, що західна частина Покровського — Сірківка, про яку складено легенди, напевне, бере початок від імені прославленого кошового отамана Сірка.
Будучи директором історичного музею імені Поля, Дмитро Іванович щиро любив красу річки Самари та дніпрові пороги. Він часто навідувався до Самарського лісу, високо цінував цю придніпровську перлину, клопотався перед владою, щоб зберегти цей дар природи для наступних поколінь. Щоліта двічі, а то й тричі Яворницький спускався з кам’янськими лоцманами на козацьких дубах по Дніпру через грізні пороги, які в дев’ятьох місцях перетинали велику ріку. З ним часто мандрували вчені,письменники, артисти, вчителі. Під час будівництва Дніпрогресу академік Яворницький очолював наукову археологічну експедицію, яка досліджувала острови й узбережжя Славутича. Вчений розумів, що настає час, коли пороги, острови, скелі буде навіки затоплено. Отже, поспішав. Для нащадків було залишено дорогоцінну пам’ятку — альбом “Дніпрові пороги”, в якому було вміщено 86 ілюстрацій. Цікаво довідатися, що Д. І. Яворницький мандрував і за кордон — туди, де гірка доля часом закидала запорізьких лицарів.
У 1910 році вчений здійснив свою подорож до Туреччини, Греції і Єгипту, щоб уявити собі ті місця, де запорожцям випадало бувати під час морських походів. Побував мандрівник і там, де раніше влаштовували невільницькі ринки, на яких продавали в рабство полонених. Відвідав також могилу знаменитої Роксолани, інші пам’ятні місця. З міста Гелуана, що поблизу Каїра в Єгипті, Д. І. Яворницький привіз план Каїрського музею, за яким у 1912 році було розпочато будівництво музею в Катеринославі.
Музей, яким завідував 30 років, Д. І. Яворницький перетворив у храм культури. Він пишався своїм дітищем і був щасливий, коли його відвідували не тільки наші, а й визначні закордонні діячі, цілі делегації.
За архівними даними підготував В. Процан. “Радянське слово” 30 червня 1998 року
переглядів: 5