Капітан, начальник прикордонної застави мотоманевренної групи.
Народився 14 липня 1946 р.
Загинув 13 лютого 1980 р.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно)
Капітан, начальник застави ММГ Ошского прикордонзагону КВПО КДБ СРСР. Народився 14.07.1946 р. в с. По-кровське Покровського р -ну Дніпропетровської обл., Українець, чл. КПРС. У ВР СРСР з 1965 р. У 1970 р. закінчив Ташкентське військове загальновійськове командне училище. У Республіці Афганістан з 04.02.1980 р. Взяв участь у ряді бойових операцій. 13.02.1980 р. очолювана ним група прикордонників, діючи в складних умовах гірської місцевості, в бою з захоплення опорного пункту противника забезпечила успішне рішення завдання, що стояло перед десантом. Виконуючи завдання, капітан Власенко загинув. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований у рідному селі. На правому березі гірської річки Пяндж, недалеко від Хорога, серед скель стоїть пам’ятник. Для товаришів з ближної прикордонної застави – це місце загибелі капітана Власенко і трьох бійців, для рідкісного в цих місцях випадкового прохожого – це швидше за все пам’ятник першим жертвам війни.
Місце народження – Покровське, місце навчання – Москва, місце проживання сім’ї – місто Ош, місце роботи – кордон в районі Хорога . Він не розповідав про свою роботу і не відчував у цьому потреби. Капітан Власенко не обтяжувався службою: син хлібороба, він сам обрав цю професію, а з нею і свою долю. Саша, дружина, теж не звикла до подібних розпитувань: це його робота, це така робота. Що зможе – розповість сам. Та й не в тому річ? Головне – ось він повернувся. Живий і здоровий. Довгоочікуваний. Підрозділ капітана Власенко, виконавши бойове завдання, повертався додому, на заставу. Позаду важка дорога, і ось вже вона, довгоочікувана межа, знайома переправа. Вже йдуть по своїй землі два передніх БТРа, третім йде командирський. І … ущелина розколюється громом обстрілу. Колона відстрілюється зустрічним вогнем і в ці гуркотливі миті командирський БТР, так і не здолавши декількох метрів кам’янистого підйому, зривається в прірву.
Чимало води виніс з тих пір пінистий Пяндж в Амудар’ю і Арал. Ми по іншому оцінили ту гірку і непотрібну війну. Але … Не підняти загиблих, ростуть без батьків сини, і вже ніколи не посидить за домашнім столом з сином Ганна Павлівна, що не побачуться брати-сестри. Щорічно в урочний день приїжджає з дітьми на могилу чоловіка Олександра Іванівна. На згадку про батька готується стати суворовцем син Андрій Власенко, а на батьківщині офіцера-афганця носить ім’я вулиця. На згадку про нього. Пам’ять, яка, озираючись у минуле, вчить справжньому, як жити в майбутньому.
переглядів: 5