Морозного лютневого дня 1919 року з міста Олександрівська (нині Запоріжжя) виїхала підвода. Позаду візника, зіщулившись від холоду, сиділа молода жінка. На руках вона тримала дитину. Польовими дорогами, уникаючи зустрічей з лихими людьми, а їх тоді чимало шлялося по просторах губернії, подорожники рухалися в напрямку Покровського. Далеким був шлях жінки з дитиною до загубленого в безмежних степах волосного села. Аж з Москви. Три доби добиралася жінка до Покровського. Коли підвода з’їхала на високий кряж, біля хутора Богодарівки, візник полегшено зітхнув.
– Тепер вважайте, що благополучно доїхали, – звернувся він до жінки. – Ось уже й Покровське попереду, – махнув рукою в бік долини, де навсібіч розбіглися вкриті соломою селянські хати.
… Жінку в селі ніхто не чекав. Ніхто не знав про її приїзд. Хтось із селян пояснив їй, як знайти місцеву лікарню, де вона мала працювати. Завідуючому єдиної на всю волость лікарні Міхну приїжджа подала документ про призначення на посаду лікаря-епідеміолога Покровської волості. Водночас вона пред’явила диплом, що свідчив про закінчення вищих медичних курсів у Москві. Це була Лідія Людвигівна Снєшко – одна з перших молодих лікарів, яка за покликом серця в той неспокійний час приїхала на роботу в село. Так почалося трудове життя молодого лікаря. В ті роки на Катеринославщині лютував тиф. Боротьба з епідемією вимагала граничної самовіддачі, напруження всіх сил і розуму, знань. Молода жінка працювала не покладаючи рук, і їй вдалося врятувати тисячі людей.
Епідемію було ліквідовано, однак в лікарню йшли і йшли люди з різними хворобами, прохали допомогти. Лікарю Снєшко доводилося працювати не тільки як епідеміологу, а й приймати хворих. Невдовзі вона, відчула, що їй вже бракує знань… І взялася за медичну літературу. Друзі й знайомі з міст надсилали книги, багато дечому вчило саме життя. Набуті знання стали в нагоді, коли Л. Л. Снєшко призначили завідуючою медичною дільницею. Завдяки самоосвіті, практиці, в 1924 році вона стає ординатором хірургічного відділення.
У 1927 році Лідія Людвигівна очолила районну лікарню, водночас була провідним хірургом. Під керівництвом Л. Л. Снєшко в практику роботи районної лікарні почали впроваджувати нові досягнення медичної науки, удосконалювалася лікувальна й профілактична робота серед населення. Завідуюча лікарнею вчилася сама, вчила, допомагала в роботі іншим медпрацівникам, проводила велику виховну роботу серед населення району. З її ініціативи при лікарні було створено фізичний кабінет, відкрито пологове відділення, де практикувалося знеболювання пологів; пункт переливання крові, дитячу консультацію. Були введені в дію пеніцилінотерапія, стрептоміцинотерапія, тканинна терапія по Філатову та інші досягнення тогочасної радянської медичної науки.
Не припиняла своєї медичної діяльності Лідія Людвигівна і в роки Вітчизняної війни. Перебуваючи в евакуації, вона лікувала хворих і поранених. Коли Покровське було звільнене від німецько-фашистських окупантів, Л. Л. Снєшко знову очолила лікарню в районі, що став для неї близьким і рідним. Багато сил та енергії забирали в літньої жінки турботи по налагодженню медичного обслуговування населення. Не минало й дня, щоб вона не робила комусь операції, не виїздила на нічні виклики до хворих додому. Знаходила час і для читання лекцій, доповідей для медиків, для учнів і дорослого населення.
Впродовж останніх років Лідія Людвигівна працювала провідним хірургом районної лікарні. Її легка рука, вміння повертали до життя багатьох хворих, часом навіть безнадійних. За довгі роки подвижницької діяльності в Покровському Л. Л. Снєшко підготувала чимало лікарів-хірургів, операційних сестер, сестер по переливанню крові, проводила велику медико-освітню роботу серед населення. Сільський лікар Снєшко була учасницею багатьох наукових медичних конференцій. На XVI Всесоюзному з’їзді медиків, який відбувся в 1955 році в Москві, Л. Л Снєшко було обрано в президію з’їзду. Великою любов’ю і повагою користувалася Лідія Людвигівна серед покровчан. Багато разів її обирали депутатом обласної та районної Рад депутатів трудящих.
У 1947 році Л. Л. Снєшко присвоєно почесне звання заслуженого лікаря Української PCР. У 1948 році її нагороджено орденом «3нак Пошани».
… Багато років тому, в пору трепетної юності, слухачі вищих медичних курсів, серед яких була і Л. Л. Снєшко, поклялися високо нести і свято оберігати почесне звання лікаря. Цій клятві наша рятівниця була вірна все своє життя. Сорок років свого життя віддала вона медицині, чесно й самовіддано виконувала свій професійний і чисто людський обов’язок. Таке життя можна назвати подвигом, ім’я Лідії Людвигівни було занесене в Книгу трудової слави району. Померла Л.Л. Снєшко 7 грудня 1986 року на 95 році життя.
Підготував В. Процан, «Радянське слово», 3 грудня 1998 року
переглядів: 53