З історичних джерел відомо, що в XVI-XVII ст. вздовж Вовчої на нашому краї пролягав, так званий, Муравський шлях, яким кримські татари і яничари користувалися для розбійницьких нападів на українські та російські землі. Відтоді й залишилися татарські назви приток Вовчої – Гайчур і Янчул, балки Мечетна та ін.
Славнозвісний кошовий отаман Іван Сірко часто робив Муравським шляхом походи на Крим, громив татар і турків, які своїми набігами на Україну не давали спокою співвітчизникам. Про один з таких походів згадує наш визначний історик академік Д. І. Яворницький у своїй книзі “І. Д. Сірко”. З неї дізнаємось, що восени 1673 року Сірко зустрівся на Муравському шляху з великим загоном татар, розгромив їх, багатьох взяв у полон, після чого щасливо повернувся на Січ. З покоління в покоління передаються захоплюючі перекази про те, як безпосередньо в нашій місцевості Сірко розгромив військо татар. Було це на Покрову, отож, на честь цієї битви і свята слободу, що виникла пізніше, було названо “Покровською”. Слід сподіватися, що саме про цю битву йдеться у згаданій книзі Яворницького. Отже, цілком вірогідно, що західна частина Покровського – Сірківка, про яку склалися легенди, напевно, бере свою назву від імені прославленого кошового отамана Сірка, який і справді був грозою для кримських татар та інших загарбників, що посягали на нашу землю. Є відомості, що Сірко підтримував зв’язок з донськими козаками, які діяли під проводом Степана Разіна. Мабуть, немає людини, яка б не знала славнозвісної картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Написав її Ілля Рєпін. Кажуть, цього дошкульного листа запорожці творили під началом кошового отамана Запорізької Січі Івана Дмитровича Сірка.
Народився Іван Сірко в сім’ї козака. Побутує давня легенда, що народився він з зубами, а коли баба-повитуха піднесла його до столу, то він схопив вареник і миттю з’їв його. Це було провісником того, що він усе своє життя гризтиме ворогів. Кошовий Сірко з природи був талановитим чоловіком, відзначався неперевершеним хистом військового і політичного діяча. Це був справжній полководець, хоробрий лицар, перед яким тремтіли султан турецький і хан кримський. Вороги, за словами Д. І. Яворницького, боялися Сірка більше вогню, більше бурі, більше пошесті світової… Характерно, що отаман Іван Сірко 8 років підряд обирався кошовим отаманом. Він виграв 55 битв, не програвши жодної. “Урус-шайтан” (руський чорт) — говорили про нього кримські загарбники. Слава про Сірка гриміла на весь світ. З історії відомо, що уряд Франції, воюючи проти Іспанії, попрохав у Січі допомоги. Сірко з козаками не забарився прибути у далеку Францію. Наче вихор, налетів він зі своїми сміливцями і вирубав геть усіх інтервентів, що засіли в фортеці Дюнкерк. На відзнаку цієї події французи над Ла-Маншем поставили Сіркові пам’ятник з граніту. Не можна не згадати про те, що в 1660 році запорожці під прапором Сірка наголову розгромили татарське військо на Ігренському півострові (поблизу нинішнього Дніпропетровська) і визволили з татарського ярма тисячі полонених українців. Десятиліттями Іван Сірко боронив рідний край від інтервентів, визволяв слов’янський люд з татарської неволі, вершив сміливі походи на Крим і Туреччину. На Україні ще довго ходили легенди, що по смерті отамана запорожці всюди возять з собою праву руку Сірка-характерника, а тому не знають поразки.
Дожив славетний отаман до срібного волосся, до глибокої старості. Помер у 1680 році в селі Грушівці, на своїй пасіці. Запорожці поховали отамана у селі Капулівці на Нікопольщині. Його могила збереглася до наших днів. Правда, вже в наші дні у зв’язку з створенням Каховського моря останки І. Сірка було перенесено в безпечне місце, на велику Сторожову могилу, поблизу Капулівки. Це тут, у серпні 1990 року, відбулися грандіозні заходи по відзначенню 500-річчя Запорізького козацтва. На них був присутній і автор цих рядків, інші працівники редакції. Через три століття нам відкрився справжній образ легендарного полководця. Відтворила його по черепу учениця знаменитого академіка М. Герасимова, кандидат біологічних наук Г. Лебединська. Образ Сірка додається до цієї розповіді.
Пам’ять про Івана Сірка продовжує жити серед моїх земляків. І хочеться вірити, що минуться наші негаразди, настануть кращі часи і тоді можна буде подумати про спорудження в Покровському пам’ятного знака на честь легендарного отамана. Одного з найвидатніших українців, який лишив немеркнучий слід і в нашому краї.
За архівними даними підготував
В. Процан. “Радянське слово”, 30 червня 1998 року.
переглядів: 20