Голодомор 1932—1933 років: спогад в ім’я життя
(скорочено)
Голодомор 1932—33 років найбільша, найболючіша трагедія в історії українського народу.
12 мільйонів забрала голодна смерть. Ми тепер знаємо, що організовували цю трагедію вожді сталінсько-комуністичного режиму. Майже 60 років ця трагедія народу замовчувалася, утаємничувалася від усього світу, і лише у 1993 році, згідно з указом Президента України, всенародно визнана і відмічена 60-ми роковинами голоду геноциду.
Вперше на весь голос заговорили свідки голоду, які 60 років несли в своїх серцях жагучу пам’ять про нечуване, зло навмисне нищення безборонного народу голодом, про вбивство матерів і дітей. Це вони бачили своїми очима, як заповзяті слуги сталінського Кремля разом з доморощеними катами розпинали Україну на голодоморських хрестах.
Це їм, дітям 33-го випала страшна доля-біда не тільки бачити земне голодне пекло, а й пройти, проплазувати через нього.
Романець Євгенія Семенівна — 1907 р. н. з Великомихайлівки. «Я вийшла заміж молодою, в 1926 році. У мого свекра було 16 десятин землі, він привик господарювати на землі і не хотів йти до колгоспу. Батько побудував нам хату, дав коня, корову, сільськогосподарського реманенту, четверо овець.
Як почалася примусова колективізація, то у батька забрали землю, хліб, навіть ганчірки позабирали, щоб ішов у колгосп, але він не здався. Коли батька вже й з хати вигнали, він поїхав на Донбас, дали довідку, що він маломісний середняк, то він з цією довідкою і влаштувався там на роботу.
Налякані цією розправою ми поступили до колгоспу. Але в 32-му році і в нас все забрали, і зерно, і прядиво, і корову. Жаліться тоді не було кому, бо тих, хто жалівся відсилали далеко… Пам’ятаю, як розкуркулили сім’ю Андрушок, Півварів.
У мене тоді було вже двоє дітей, годувати їх не було чим. Одного разу я і ще декілька жінок, спасаючи дітей від голоду, пішли до колгоспного двору, відбили замок та й позабирали свої корови, але нас нагнали, побили, а корови забрали назад у колгосп.
Їсти зовсім не було чого, діти з голоду попухли, син мій помер, а згодом і старша дочка. Після цього я змушена була з меншою донечкою переїхати в Луганську область, де жила два роки.»
А ще баба Євгенія розповіла про жахливий випадок, коли в 32-му році Бутенко Ганна, яка мала чотирьох дітей, і коли вони всі понабрякали з голоду, то вона двох зарізала, порубала та заховала м’ясо в діжечку, а потім їла те м’ясо сама і годувала ним інших дітей. Так вони й вижили.
Валуєва Євдокія Тимофіївна — 1906 року народження з Покровського, народилася в сім’ї заможного селянина, який вмів господарювати на землі.
«Батько йти в колгосп не хотів, але як почалася колективізація, то землю забрали силою та ще й до двору довели план: здати державі 400 пудів пшениці, 15 пудів м’яса і 15 пудів конопель.
Це було нереально, бо землі залишили зовсім мало, лише біля двору, тому батько, звичайно, не виконав цього «плану». За несплату боргів батька спершу оштрафували на 2 тис. крб., а потім засудили на 2 роки, а матір з малими дітьми насильно вивезли до батькового брата, майно ж наше все пограбували.
Потім клеймо «дочки куркуля» супроводжувало мене все життя, В 1932 році після поверненні батька із заслання, наша сім’я поселилась у Гайчурі, у чужого діда. Там ми й пережили голод, їли все підряд — і маторженики, і траву, і ховрахів. Батько помер весною 33-го року. Поховавши на чужині батька, я поїхала в Запоріжжя, де працювала бригадиром по виноградарству. Восени я важко захворіла малярією, переїхала до брата в Полтавську область, де в лікарні мене вилікували та спасли від голодної смерті»…
Марія Савеліївна Білозуб з Покровського пам’ятає, як ходили по хатах активісти на чолі з Захлюпіною та вигрібали все підряд. Квасоля у глечику стояла, і ту висипали, і забрали!
«Я працювала в лікарні санітаркою. Там давали невеликий пайок, а мама закопала в городі картоплю, дякуючи цьому ми й пережили ту страшну весну 33-го.
А людей мерло дуже багато. Добре пам’ятаю, як померла розкуркулена сім’я Сергієнків, що мешкала поряд з лікарнею».
Лимар Микола Григорович, 1924 р. н. з Покровського пам’ятає, як невідомі одного дня приїхали до їхнього двору, знайшли жито, перевіяли його та й забрали. Батька заарештували на два роки за приховування продуктів.
«Мерло в ті роки дуже багато людей. По-сусідству з нашою хатою вмерли сім’ї в трьох хатах підряд. Ховали людей у підвалах, на дворах, а хто мав сили, то вивозив трупи на цвинтар, де потрібно зараз поставити хрест Пам’яті.
Мене часто посилали рвати траву, збирати черепашок, а як з’явились колоски, то почали їсти зелені колоски. Батькові на трудодень давали 30 гр. кукурудзяного борошна та перемелену свиріпу.
Урожай в той рік був добрий, елеватори були переповнені зерном. Я вважаю, що комуністичні главарі, чекісти та їхні прихвостні наробили людям ще більше, ніж фашисти.
Серед таких, я пам’ятаю, на жаль, лише Тищенка Андрія. На совісті таких дияволів багато життів людей, моїх земляків».
«Урожаї в 30-ті роки були великі, робили все вручну, як воли. Спершу хліба давали по 800 гр. на карточку, а тим, хто не робив — по 250 гр. А потім карточок взагалі не стало, з’явились великі черги за хлібом, в яких треба було вистоювати днями.
Але згодом хліб зовсім перестали завозити, а зерно все повитрушували. Макуху гризли, ховрахів, мишей ловили. Вмирали цілими сім’ями».
Ось лише деякі прізвища, які вдалося встановити при бесідах з жителями нашого району:
- Пазій Тихон Андрійович з Покровського, помер від голоду в 1933 році;
- Безуглий Захар Іванович з Покровського, помер голодною смертю в 1932 році;
- Безуглий Іван з Покровського, помер голодною смертю в 1932 році;
- Кабачій Юхим з Покровського, помер голодною смертю в 1933 році;
- сім’я Савоцьких з Гаврилівки. Всі шестеро померли від голоду в 1933 році;
- сім’я Демури з Гаврилівки: троє померло голодною смертю в 1933 році;
- сім’я Бойка, з Гаврилівки: двоє в 1933 році померли з голоду;
- Куліш Ганна та її син померли голодною смертю в 1933 році;
- сім’я Бутенків з Великомихайлівки, двоє померли в 1933 році від голоду;
- сім’я Сергієнків з Покровського померли голодною смертю в 1933 році;
- син та дочка Романець Євгенії з Великомихайлівки померли голодною смертю в 1933 році.
В Покровському за один 33-й рік померло 499 чоловік, більшість з них з голоду, а скільки в Гаврилівці, Просяній, Великомихайлівці?…
Матеріали взято з газети «Народна трибуна»
за вересень 1993 року, с. 4—5.
Повний текст статті ви можете знайти у нашій бібліотеці.
переглядів: 817
