Реабілітовані історією

Новини

(до Дня жертв політичних репресій)

Третьої неділі травня ми відзначаємо День пам’яті жертв політичних репресій. Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні внаслідок політичних репресій комуністичного режиму.

За оціночними даними (на підставі архівних матеріалів СБ України), від 1927 до 1990 р. в Україні було заарештовано понад мільйон осіб (з них понад 50% – українці), 545 тис. з них засуджені, у т.ч. – щонайменш 140 тис. розстріляно. Крім того, від кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України виселено 2 млн. 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей.

З території України здійснювалися масові примусові депортації народів – поляків, німців, кримських татар (191 тис. осіб), а також вірмен, греків, інших народів Криму.

У жорнах сталінських репресій

Сталінські репресії стали справжньою трагедією для мільйонів людей. Це була справжня війна з народом, війна на зміцнення диктатури. В Україні від сталінських репресій постраждали представники всіх соціальних верств населення: інтелігенція, військові, духівництво, селянство.

2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масовим репресіям. Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироків, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

В Україні згідно з даними розсекречених архівів і документів СБУ:
у 1936 році заарештували 15717 осіб,
1937 — 159537
1938 — 106096
1939 — 11744

В Україні виявлено щонайменш 18 місць масових поховань жертв політичних репресій.

  • Дарницьке лісництво (Биківня) під Києвом (до 16 тис. встановлених СБУ жертв репресій), київський Лук’янівський цвинтар, колишній будинок ДПУ-НКВС УРСР (Жовтневий палац) та колишній будинок київського регіонального органу держбезпеки по вул. Липській, 16 у Києві;
  • у Дніпропетровську: 9-й кілометр Запорізького шосе;
  • у Житомирі: сад біля колишнього управління НКВС;
  • в Івано-Франківській обл.: урочище Дем’янів Лаз та колишні в’язниці;
  • у Львові: колишня в’язниця “на Лонцького”, інші колишні в’язниці НКВС;
  • в Одесі: колишній другий християнський цвинтар;
  • у Полтавській області: пісочний кар’єр на 8-му кілометрі на схід від Полтави;
  • в Сумах: центральне міське кладовище;
  • y Хмельницькому: місце, де збудовано Центральний універмаг;
  • у Черкасах: старий єврейський цвинтар по вул. Шевченка;
  • у Чернігівській області: район с. Халявин.

Дисидентський рух в Україні

У 1950—1980-ті роки репресії перестали були масовими і набули цілеспрямованого характеру, їх жертвами ставали учасники опозиційних дисидентських організацій чи окремі “інакодумці”.

Показово, що навіть у часи “відлиги” був прийнятий Закон СРСР від 25 грудня 1958 р. “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”, в Кримінальний кодекс УРСР введена ст. 62 (“антирадянська агітація та пропаганда”), яка слугувала “правовою” основою переслідування “ідеологічно шкідливих” поглядів на історію.

Дисидентський рух в Україні набув національно-демократичного відтінку. Для нього були характерні мирні форми боротьби, всеукраїнський характер, широкий соціальний склад, чіткі організаційні форми (гуртки, спілки, комітети, профспілкові об’єднання тощо).

«Шістдесятництво як явище в українській історії є дивом, бо це покоління, яке таки відбулось, і хтозна, як би склалась доля української нації, якби в період хрущовської «відлиги» так яскраво та впевнено не засвідчили про своє існування українські шістдесятники–літератори.»

Євгеній Стасіневич.

До шістдесятників належали: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юлій Шелест, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель, брати Горині та ін.

Широко починають застосовуватися методи по перевихованню вільнодумних: адміністративні утиски, позбавлення роботи, переслідування, моральний терор. Багато дисидентів, не витримавши, виступали з «покаяльними» заявами і відходили від опозиційного руху. В той же час КДБ постійно проводив арешти дисидентів. Особливо великого розмаху вони набули у 1965 і 1972 роках

Арештована коляда 1972 року

Організаторами коляди була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила виклик політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичною пропагандою, забороною відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів – Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.

У Львові до слідчої в’язниці УКҐБ потрапили В’ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Організаторами коляди була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила виклик політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичною пропагандою, забороною відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.

Головною метою січневих репресій 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисиденства, брутальна розправа з найактивнішими лідерами й залякування решти.

Українська Гельсінська група

УГГ була створена 9 листопада 1976 року як об’єднання діячів українського правозахисного руху . Її засновниками стали: Микола Руденко, український письменник; філософ Оксана Мешко, громадський діяч, біолог, фактичний голова УГГ у кінці 70-х років; Олександр Бердник, письменник-фантаст; Левко Лук’яненко, письменник, політик та громадський діяч; Олексій Тихий, педагог, мовознавець, правозахисник; Іван Кандиба, правозахисник, член-засновник Української робітничо-селянської спілки. 7 липня 1988 році у Львові біля пам’ятника Шевченку на 50-тисячному зібрані була створена «Українська Гельсінська спілка» — українська громадсько-політична і правозахисна організація. Головою Спілки було обрано Левка Лук’яненка

Серед репресованих був і учасник Другої світової війни, один з засновників Української Гельсінської групи, – генерал-майор радянської армії Петро Григоренко. У відповідь на легальну правозахисну діяльність він двічі був поміщений в психіатричну лікарню, в 1964 році розжалуваний у солдати, позбавлений всіх державних нагород та пенсії. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». Григоренка у листопаді 1977 року спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР. Помер Петро Григорович 1987 році на вигнанні у США.

«Коли б якомусь подорожньому поза усі категоричні заборони вдалося побувати в таборах для політв’язнів Мордовії, яких тут є аж шість, то він би був надзвичайно вражений: тут, за тисячі кілометрів від України, на кожному кроці він почув би виразну українську мову на всіх діалектах сучасної України. У подорожнього мимоволі виникло б питання: що діється на Україні? Заворушення? Повстання? Чим пояснюється такий високий процент українців серед політв’язнів, який досягає до 60, а то й до всіх 70 відсотків? Коли б такий подорожній скоро після цього побував би ще і на Україні, то він відразу переконався б, що ніякого повстання, ніякого заворушення на Україні нема. Але тоді б у нього виникло нове питання: чому в містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її в таборах для політв’язнів?» Із заяви Михайла Масютка, яку в 1976 р. цитувала Українська Гельсінкська Група у своєму «Меморандумі № 1»

«1 березня 1980 року біля кучинського табору суворого режиму відкрилася «дільниця особливого режиму», куди були переведені 32 в’язні (один у дорозі помер) табору особливого режиму № 1 «Дубравлагу». Тут у найжорстокішій ізоляції й вкрай тяжких умовах утримувалися ув’язнені, визнані ОНР – «особливо небезпечними рецидивістами», тобто особи, повторно засуджені за «особливо небезпечні державні злочини».

За даними пермського Меморіального центру вивчення політичних репресій, через дільницю особливого режиму пройшло 57 ув’язнених, семеро з них, у т. ч. Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко і Василь Стус, – загинули.

З лютого 1987 починається звільнення політв’язнів Мордовських і Пермських таборів через «помилування». Вимагали написати хоч якусь заяву. Ніхто з особливого режиму такої заяви не подав. Однак до осени 1988 цей процес в основному був закінчений. Останні в’язні, які мали крім антирадянської ще якусь статтю, вийшли на волю в 1991 році.»

Василь Овсієнко, багаторічний політв’язень радянських часів.
Режим доступу: http://www.khpg.org/en/pda/index.php?id=1384861378

Невідоме Розстріляне Відродження: антологія / уклад. Ю.П. Винничук, Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду.

Дзюба І. М. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна.
Книга охоплює – 80 років – трагічної історії колишнього СРСР, екстраполюючи її значною мірою на історію України (тоді – Радянської).

Дзюба, С. Заборонений : Історія життя і боротьби Василя Стуса
Заборонений. Саме так називали його за життя у всіх видавництвах.
Книга художня, але разом з художніми вигадками цікаво подані достовірні факти про життя Василя Семеновича. Легкий виклад і невеликий обсяг дозволяють прочитати книгу досить швидко.

Шелест, П: «Справжній суд історії ще попереду»: спогади, щоденники, документи, матеріали
Книга містить унікальні щоденникові записи і спогади одного з найцікавіших українських політиків ХХ ст. П. Шелеста, а також документи і матеріали про його життєвий шлях. Автори-упорядники прагнули створити об’єктивне уявлення, реалістичний портрет П. Шелеста як людини і керівника.. Розрахована на всіх, хто цікавиться історією.

Багряний, І. Тигролови. Огненне коло.
Головний герой роману, приречений зникнути у сталінських таборах, попри все виходить переможцем у боротьбі з власною долею і одержує свободу і щастя. «Огненне коло» — оповідь про трагедію української дивізії «Галичина» на фронтах Другої світової війни.

переглядів: 174 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *