Ольга Кобилянська «Царівна»

Новини

Продовжуючи розповідь про книги ювіляри 2020 року, хочу звернути вашу увагу на повість Ольги Кобилянської «Царівна». Повість має складну творчу історію. Її творення й доопрацювання тривало п’ять років. Спочатку текст був написаний німецькою мовою, а пізніше — українською. У 1895 році твір надрукували у газеті «Буковина» і того ж року він вийшов в Чернівцях окремим виданням.

По цей час повість Ольги Кобилянської «Царівна» не втратила своєї актуальності. За словами Дмитра Павличка, читач і сьогодні приходить до творів письменниці «по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі». Вперше в українській прозі інтимна тема розкривалася не на інтригах та любовних пригодах, а на буденному житті пересічних людей. Письменниця створили новий тип жінки, яка, на відміну від казкової Попелюшки, не чекає на подарунки від феї чи долі, а сама намагається побудувати своє життя, відстоюючи рівність у правах з чоловіками та захищаючи свою людську гідність і честь. І це не випадково, бо і сама Ольга Кобилянська була неординарною особистістю і неодноразово кидала виклик моральним та етичним нормам тогочасного суспільства. І на це була лише одна причина — кохання. Тож повість «Царівна» певною мірою можна вважати автобіографічною.

Формою для викладу подій, описаних у повісті «Царівна», О. Кобилянська вибрала дівочий щоденник. Це була новаторська знахідка у тогочасній українській белетристиці.

Головна героїня повісті Наталка Оверкович — дівчина-сирота, яка з дитинства проживає у родині своїх родичів, де її існування сприймається як обтяжливий тягар.

Найбільших знущань і принижень Наталка зазнає від тітки Павлинки, жінки деспотичної, заздрісної та цинічної. Засліплена любов’ю до власних дітей, вона всім серцем ненавиділа своячку чоловіка, докоряючи їй кожним шматком хліба. За її поглядами бідна дівчина та ще й сирота не мала права голосу. Її ставлення до Наталки, як до зайвого рота, успадкували і діти, свою двоюрідну сестру вважали за щось нижче, плебейське.

Негарною родичі вважають Наталку Веркович, але чужі люди, порівнюють її з надрейнською русалкою Лореляй, з царівною, шануючи і зовнішність, і розум, і поведінку.

Крок за кроком веде письменниця свою героїню нелегким шляхом розчарувань і втрат, злиднів і безправ’я, крізь зневагу і погорду з боку панського оточення.

Поставлена в певні рамки Наталка все ж виборює свої права на читання книжок, на спілкування з чоловіками, на відмову від життя з нелюбом. Вона пориває зв’язки з ріднею, вивільнюється з ненависного їй оточення, що стільки років виснажувало сили. У скрутні хвилини життєвого роздоріжжя дівчина не зраджує собі і своїм принципам, працею заробляючи свій «кусник хліба».

Героїня зуміла лишитися Людиною — царівною своєї долі. Щасливо вийшла заміж за чоловіка шляхетного, духовно багатого. Стала письменницею, здобула своє місце в житті, затвердилася як особистість.

Твір Ольги Кобилянської «Царівна» сучасний і сьогодні. Він чітко дає зрозуміти і усвідомити, що заміжжя не має бути самоціллю жінки. Родина – це важливо, але спершу треба розкрити і зрозуміти себе, реалізувати природою закладені можливості.

Читайте українське!

Зав. відділом обслуговування Котенко О.І.

переглядів: 72 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *