Нормандія-Німан. Подвиг Володимира Білозуба і Моріса де Сейна

Новини

В небесах мы летали одних, 
Мы теряли друзей боевых, 
Ну, а тем, кому выпало жить –
Надо помнить о них и дружить.

Володимир Білозуб

В КЗК «Покровський історико-краєзнавчий музей» в залі Великої Вітчизняної війни експонується матеріал присвячений бойовому шляху полку «Нормандія-Німан», а також подвигу Володимира Білозуба і Моріса де Сейна. На почесному місці портрети двох бойових друзів. В одного – допитливий погляд крих очей, широкий розліт брів, розумне, вдумливе спокійне обличчя. Він в пілотці з червоною зіркою. Це – Володимир Білозуб, старшина, авіамеханік. З другого портрета на нас дивиться смаглява людина з високим чолом на яке спадає пасмо чорного волосся. Над розтуленими в дружній посмішці устами чорні вусики. Це французький військовий льотчик Моріс де Сейн. Простий сільський юнак з України – наш земляк Володимир Білозуб і аристократ із Парижа Моріс були бойовими побратимами, разом ділили радощі і незгоди фронтового життя, разом боролись проти ненависного фашизму і разом загинули, намагаючись врятувати один одному життя.

Кінець 1942 року. Справжні сини волелюбного французького народу згуртувалися в невелику авіаційну ескадрилью «Нормандія» прибули на радянсько-німецький фронт, щоб боротись проти фашизму. Назвали ескадрилью на честь провінції Нормандії, яка найбільше постраждала під час бомбардування гітлерівцями. 15 льотчиків – ось та невеличка група добровольців, що наважились на такий сміливий крок. Французьким льотчикам було надано право вибору бойового літака будь-якого типу. Вони обрали «ЯК-3», радянського авіаконструктора Яковлєва і почали воювати. На фронтах Великої Вітчизняної ескадрилья швидко міцніла і з часом утворився полк, котрий складався з французьких льотчиків і радянських техніків. Не відаючи страху, не знаючи відпочинку хоробро воювали французькі льотчики. За участь у бойових операціях при форсуванні ріки Німан багато льотчиків було відзначено бойовими нагородами, а полк дістав назву нормандського і став називатися «Нормандія – Німан». За час війни французькі льотчики міцно здружилися з радянськими механіками, їх об’єднувала одна і та ж ідея: боротьба проти спільного ворога. В окремих екіпажах льотчики і техніки були мов рідні брати. Найкращим прикладом такої чистосердечної дружби була дружба між Володимиром Білозубом і Морісом де Сейном, якого в полку називали «відважним Морісом». Серйозний, стриманий мовчун Володимир з українського села на Дніпропетровщині і дотепний, з відкритою душею Моріс, аристократ із Парижа. У них був спільний винищувач «ЯК-3». Володимир готував бойову техніку до вильотів. Моріс бив із неї ворога. Літак ніколи не підводив Моріса, бо кожен вузол, кожен механізм були відрегульовані якнайкраще. Своїм батькам на Україну Володимир писав: «Коли повернуся, розповім вам про свого французького друга Моріса де Сейна. Він хоробро б’є фашистів. А на дозвіллі ми вчимо один одного грамоти: він мене – французької, а я його – російської…»

Моріс де Сейн

А в Париж Моріс писав матері Терезі де Сейн: «Мамо, я називаю його філософом. Він чекає мого повернення з нетерпінням, як і ти, мамо. Але до нього я повертаюсь частіше, ніж до тебе, навіть у мріях про рідний дім. Доки я сплю, бачу тебе і Клод, він же не знає ні сну, ні спочинку. Володимир робить в цей час все, щоб я повернувся. Мамо, який він майстер, який хлопець! Ти побачиш його, мамо…»

Вони мріяли про той щасливий час, коли повернуться з перемогою до рідних домівок, вони вірили, що саме так і буде, і йшли до заповітної мрії через вогненну й задимлену землю, йшли з запеклими боями, через Оршу, Березіну, Мінськ…

Та їх мріям не судилося збутися. Це сталося 15 липня 1944 року. Полк перебазовувався з аеродрому с. Дубравка Смоленської області до містечка Мікунталь (Литва). У зв’язку з бойовою обстановкою, що склалася, кожен льотчик брав на борт і свого механіка. Політ відбувався на низькій висоті, щоб не зустрітись з ворожими винищувачами. Отже, того дня Моріс вперше здійнявся в повітря разом з Володимиром, щоб перелетіти на новий аеродром, ближче до лінії фронту. Та в повітрі ворожі кулі влучили в бензобак, в мотор. Моріс міг врятуватися, вистрибнувши з парашутом з пошкодженого винищувача, але ж у кабіні сидів Володимир і в нього парашута не було. Випари пального стискували горло, пекли очі. Моріс втратив орієнтири. Смертельно поранена машина не підкорювалась його волі, стрімко падаючи у прірву.

Із землі одна за одною надходили категоричні вимоги спочатку французького майора Дельфіно, а потім радянського інженера Агавельяна:

— Наказ командування: «Стрибайте. Капітане де Сейн, негайно залиште літак! Стрибайте! Негайно стрибайте!»

Але це був єдиний випадок, коли маркіз де Сейн не вважав можливим підкоритись наказу. Він не вистрибнув, не залишив друга. До останнього подиху робив все можливе, щоб посадити літак. Не вдалося. Останній раз набравши висоту, літак пішов по прямій. Всі розуміли, що Володимир, знаючи про безвихідь , наполягав на тому, щоб Моріс покинув літак. Було важко дивитись, як люди свідомо поступаються один одному життям. Літак довго ішов по прямій, але льотчик не стрибав. Моріс вирішив загинути, але не залишити бойового товариша, життя якого знаходилось в його руках. 

Літак вдарився об землю і зник у величезних спалахах полум’я… Силою удару Моріса де Сейна і Володимира Білозуба викинуло з літака. Вони, розкинувши руки, лежали майже поруч на обпаленій траві. 

Їх несли товариші. Французи — домовину Білозуба, вона була покрита трьохколірним знаменом. А росіяни — домовину з тілом Моріса, вкриту червоним полотнищем. Їх поховали в Дубровці в одній могилі. Тричі розколов тишу сухий тріск пострілів з карабінів. Дерев’яний обеліск з червоною зіркою виріс на ромашковому полі…

Через кілька днів у наказі по армії і у фронтовій газеті подвиг де Сейна був відзначений як зразок мужності і взаємовиручки. Після війни велика група французьких льотчиків, разом зі своїми механіками (прибулими в Париж влітку 1945 року), відвідала матір де Сейна. Там вони побачили як висять поруч портрети Моріса і Володимира, що до глибини душі схвилювала їх усіх. «Вони обидва – мої сини», — заявила мадам де Сейн. Точно такі ж портрети висять і в селі Покровське у батьків Білозуба…

Покровчани свято бережуть пам’ять про героїв. В районному музеї зібрано матеріали про подвиг Володі Білозуба, Моріса де Сейна та про полк «Нормандія-Німан». В Покровській СШ №1 (нині ліцей) також було зібрано великий матеріал. Це заслуга багатьох людей та юних слідопитів того часу. Коли ще були живі батьки Володі, приїздили до Покровського ветерани полку «Нормандія-Німан», вони подарували учням альбоми в яких відображено бойовий шлях полку, частина цих матеріалів знаходяться в районному музеї. Місцевий поет О. Гасенко присвятив подвигу двох бойових побратимів поему «Зойк ромашки».

Військово-повітряна база «Капітан де Сейн»

Є в музеї також лист мадам Терези де Сейн до учнів Покровської школи, де вона висловлює вдячність за пам’ять про її сина, що в її французькій квартирі на почесному місці знаходяться портрети Моріса і Володі. В Парижі живе племінник Моріса де Сейна Володя — син його сестри Клод. У Франції пам’ятають про подвиг Моріса де Сейна і Володимира Білозуба. Бережуть про них пам’ять, як і ми. Військово-повітряна база 115 в Оранже (Франція) носить ім’я капітана Моріса де Сейна.

Буяє зеленню поле край траси Запоріжжя — Донецьк. Поле назване на честь двох побратимів. А над ним безмежне небо…                                    

Т.В. Перерва 

Працівниками покровської бібліотеки оцифровано альбом створений однополчанами Моріса де Сейна та Володимира Білозуба.

Два друга

Ильин Игорь Ростиславович
 
Светлой памяти маркиза Мориса-Филиппа 
де Сейна и Владимира Леонтьевича Белозуба

«Нормандия» – французский летный полк 
Над Белоруссией громит фашистов. 
Дороже жизни здесь солдатский долг. 
Механики в полку – специалисты,

Проверенный, надежный техсостав. 
Советские сержанты и старшины, 
Порой всего часок- другой поспав, 
Готовят к бою грозные машины.

Морис де Сейн, Владимир Белозуб –
Пилот с механиком друзья до гроба, 
Как два лесных красавца, клен и дуб; 
В «Нормандию» пришли недавно оба.

…Приказ гласит: «Сменить аэродром». 
Ракета! Самолет взлетает круто. 
Обстрел с земли – войны привычный гром. 
Пары бензина! Тянутся минуты…

Пробит бензопровод. Хоть не дыши –
Удушливая сизая кабина, 
Как ад сплошной. В нем две живых души… 
Летит назад подбитая машина.

Пилот механика забрал с собой 
(За бронеспинкой он, без парашюта), 
Чтоб прилететь – и моментально в бой, 
Ведь драгоценна каждая минута…

Открыть кабину – вспыхнет самолет. 
Де Сейн ведет его, ни зги не видя. 
Аэродром. Посадка – перелет! 
Пилот кончину близкую предвидит,

Но требует: – Ведите самолет!
Земля командует: – Правее! Ниже!
Нет, промах. Продолжается полет.
А смерть все ближе, ближе, ближе, ближе….

Заход – вновь мимо. Все. Надежды нет. 
С земли команду радио доносит: 
– Де Сейн, покинуть самолет! – В ответ 
Пилот наводку на посадку просит.

Еще заход — и тот же результат.
Со смертью летчик продолжает схватку.
– Де Сейн, приказ! Довольно! Вы солдат!
– Спастись без друга – это подло, гадко!

Взрыв… Столб огня… Воронка глубока… 
Жизнь коротка, но прожита достойно. 
Какое горе для всего полка! 
В сырой земле друзья лежат спокойно.

* * *

«Был выбор, мог остаться сын в живых,
Но не хочу, чтоб было все иначе.
Теперь два сына у меня родных», –
Письмо маркиза пишет, горько плача 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *