Операція «Вісла»

Новини

65 років від примусового переселення етнічних українців із південно-східних регіонів Польщі

Операція «Вісла»

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало «Операції “Вісла”» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:
• позбавлення прав українців на землю,
• ліквідації рідного шкільництва,
• ліквідації культурно-освітніх установ,
• ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил — Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Планування депортації 1947 року та підготовка до неї

31 січня 1947 р. — голова Воєвідського комітету безпеки в Ряшеві полковник Іґнаци Вєлічко видає наказ провести облік українського населення на території Ряшівського воєводства. Згодом польський Сейм проголосив «Закон про амністію для членів підпілля» на час від 22 лютого до 25 квітня 1947 р. Амністія не обіймає ОУН і УПА.

14 лютого — новоторгський староста Лєх Лея звертається до краківського воєводи з проханням виселити лемків 20 лютого — заступник начальника Генерального штабу Польського війська генерал Стефан Моссор у звіті міністру національної оборони і голові Державної комісії безпеки представляє список українців з 12 повітів Ряшівського воєводства і проект їх виселення.

6 березня — з пропозицією виселення лемків виступає до Державної комісії безпеки командир Краківської округи ген. Вєнцковський та 27 числа на засіданні Державної комісії безпеки обговорено пропозицію виселення українців.

Формальний привід та хід операції

Приводом до початку Операції «Вісла» стала загибель 28.03.1947 в районі с. Яблонкі (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (ком.-майор С.Хрін) заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр національної оборони) Польщі генерала К.Свєрчевського. Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

28 березня Політбюро ЦК ПРП прийняло постанову про виселення українців та 29 повідомило про постанову в справі виселення українців посла СРСР у Варшаві Віктора Лебедєва. 30 березня — Воєвідський комітет безпеки в Ряшеві приймає постанову про виселення і «організацію концтаборів для українців, що шкодять Державі», а 18 квітня Посол Польщі в Москві повідомляє міністра закордонних справ СРСР про акцію «Вісла».

Під час депортації було дано інструкцію «Не допускати контактів виселених з населенням під час транспортування. (…) Під час всієї подорожі конвойні повинні пильнувати, щоб всі вагони з однієї сторони були постійно зачинені. У нічний час, натомість, після вечірньої перевірки стану вагонів, вагони належить зачиняти з обох сторін».

22 квітня у Сяноці починає «працювати» Військовий суд Оперативної групи «Вісла». Протягом трьох місяців засудив він 173 українців на смертну кару, 58 на довічне ув’язнення і 79 на кару до 15 років ув’язнення.

29 квітня зі станції Куляшне від’їжджає перший транспорт з виселенцями. Це мешканці Должиці Сяніцького повіту.

З 6-го липня почав діяти наказ командування ОГ «Вісла» № 006 про створення спеціальних військових «Grup Kontrolnych», завданням яких є перевірити ще раз кожну виселену місцевість у пошуках українців.

Оперативна група «Вісла» завершила свою діяльність 29 липня. Її завдання перейняла Оперативна група Краківської округи.

Депортаційні заходи проходили в три етапи:

  1. з 28.04.1947 до 15.06.1947 виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;
  2. до 30.06.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.
  3. до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів Закерзоння.

На 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.

Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3—4 українських сімей.

До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Згідно з офіційними даними, в 1944—1947 роках від рук УПА загинуло 599 цивільних осіб польської національності (з них 368 в 1945 році). Варто відзначити, що до «цивільних осіб» статистика зараховує також учасників збройних відділів «самооборони» (за винятком ормовців), які брали активну участь в антиукраїнському терорі. Але заступник міністра внутрішніх справ генерал Владислав Пожога підтвердив, що від рук цілого польського підпілля загинуло близько 10 тисяч цивільних осіб, або майже у 20 разів більше, ніж від рук УПА.

  1. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  2. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Навч. посіб. — 3. вид., випр., доп. — К.: Академвидав, 2005.
  3. Журнал «Воєнна історія»

Підготували бібліограф Таращук Л. В., оператор Ротт А.С.

переглядів: 132 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *